ЛЕГЕНДА ПРО ТЕ, ЧОМУ ВЕЛИКДЕНЬ ТАК НАЗИВАЄТЬСЯ?
Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…
Кажуть, що на Великдень навіть сонце довше не заходить. Для українців свято Воскресіння Христового є дійсно Великим днем.
Можливо, для когось стане відкриттям, що християнський Великдень, який у багатьох європейських мовах називається Пасха, не має жодного стосунку до єврейського свята Пасхи. А для християн, як усі ми добре знаємо, це день, коли Христос воскрес із мертвих заради спасіння людей.
В Україні святкувати Великдень почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 р. В язичницькі ж часи Великдень в Україні був нічим іншим, як днем природи, яка оновлювалася після довгої зими, святом весняного рівнодення. Вже тоді існували обряди, що збереглися до наших днів, як-от: святкування Вербиці (Вербної неділі), розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки, або, як її називають з середини XVIII ст., "паски") тощо.
Коли на нашу землю прийшло християнство, язичницькі традиції змішалися з християнськими. Це унікальне поєднання язичництва та християнства відображається у великодніх віруваннях та обрядах українців, хоч як не намагалися заборонити нашому народу, наприклад, такі ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних.
Втім, той факт, що навіть за декілька століть світогляд нашого народу кардинально не змінився, є цілком природним. Адже українці дотримувалися і, незважаючи на всі заборони, репресії й геноциди, досі дотримуються прадавніх звичаїв своїх предків.
На щастя, в регіонах України ці вікові традиції збереглися аж до наших днів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий